Як відомо, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" визначено основні завдання діяльності Верховного Суду як найвищого органу у системі судоустрою України, при цьому одним із таких завдань є забезпечення сталості та єдності судової практики.

У всіх трьох процесуальних кодексах України закріплено правило, відповідно до якого суд зобов’язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На практиці ж суди, вирішуючи той чи інший спір, нерідко звертають увагу на постанови Верховного суду, винесені при розгляді аналогічних спорів, і часто навіть здійснюють посилання на такі постанови. Так само, і адвокати, готуючи процесуальні документи до суду, часто намагаються підкріпити власну позицію практикою Верховного суду, яка містить позицію щодо застосування тих чи інших правових норм.

Протягом 2021 року Верховний суд сформував чимало правових позицій, деякі з них, навіть, суперечать одна одній, що не сприяє формуванню єдиної правозастосовної судової практики, а деякі з них, які на наш погляд, зачіпають інтереси широкого кола осіб, наводяться нижче.

Постанова ОП ВС-КЦС щодо неможливості виселення і зняття з реєстрації з житла, що було лише частково придбано за кредитні кошти (справа №310/2950/18)

Позиція суду у даній справі полягає в тому, що при розгляді справ про виселення з квартири, яка передавалася в іпотеку, відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житла, якщо спірна квартира придбана лише частково за кредитні кошти, про що зазначено у договорі купівлі-продажу квартири.

Це досить розповсюджена категорія справ і на наш погляд такий висновок Верховного суду є цілком логічним і законним.

Постанова ВП-ВС про відсутність підстав визнання недійсним заповіту у разі його посвідчення нотаріусом з порушенням нотаріального округу (справа №522/9893/17)

У зазначеній постанові Верховний суд прийшов до висновку про те, що визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу не є можливим, оскільки у Законі відсутня норма, яка би передбачала негативний наслідок у формі недійсності такого правочину.

Постанова ВП-ВС про можливість одночасного стягнення пені та штрафу у господарських правовідносинах (справа №910/12876/19)

Неоднозначне, на нашу думку, рішення, в якому Верховний суд прийшов до висновку про те, що «можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.»

Постанова ВС-КЦС про необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування на реалізацію житла, правом користування яким мають неповнолітні, лише у разі, коли власниками житла є батьки або особи, що їх замінюють (справа №607/8145/18)

У даній постанові суд зазначив, що відповідно до Закону, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків і попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

При цьому суд відмітив, що Законом не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Постанова ВС-КЦС про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, переданої за довіреністю після смерті власника (справа №654/5481/13-ц)

При розгляді даного спору Верховний суд підтвердив, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю лише для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Внаслідок смерті фізичної особи її цивільні права та обов`язки припиняються, а тому припиняється дія довіреності, яка була видана нею.

Постанова ВП-ВС щодо неможливості застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при розгляді справ про стягнення депозиту (справа №320/5115/17)

Постанова містить досить неоднозначний висновок про те, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на правовідносини, пов’язані зі стягненням депозитних коштів. Зокрема, не може бути застосована і норма зазначеного Закону, яка передбачає право споживача на стягнення пені у розмірі 3% річних за кожен день прострочення виконання банком обов’язку повернення коштів.

Постанова ВП-ВС про необхідність отримання дозволу органів опіки та піклування при зверненні стягнення на житло, правом користування яким мають неповнолітні (справа № 755/12052/19)

Верховний суд зазначив, що на стадії виконання судового рішення (це може бути і рішення суду про стягнення коштів), перед здійсненням дій, направлених на звернення стягнення на житло (його фактичне відчуження), виконавець зобов’язаний отримати відповідний дозвіл органів опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості.

Постанова ВС-КЦС про підстави визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (справа №758/14854/20)

Верховний суд при розгляді даного спору зазначив, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача, з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Зокрема, Верховний суд дійшов до таких висновків:
«Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.»


Автор статті: Бабенко Сергій, адвокат
2021 рік